«Ти знаєш, що ти – людина…», «Україно, ти для мене диво!», «Люди – прекрасні. Земля – мов казка…»
Світлі, емоційні, витончені, глибокі – такі справжні і такі впізнавані вірші Василя Симоненка. Він як ніхто вмів писати про любов – до коханої дівчини, до України, до світу, в якому не жив, а палав, мов передчуваючи короткочасність свого життя. Це життя обірвала радянська система, як і життя багатьох талановитих українців, які могли б дожити до наших днів: змінювати хід історії, формувати культуру, впливати на національну свідомість декількох поколінь і, цілком можливо, запобігти цій війні.
