"Як хто посіє в юності,
так пожне в старості"
Григорій Сковорода
Григорій Сковорода протягом віків привертає увагу дослідників, істориків, літераторів як яскрава і загадкова особистість. Він - український Сократ, народний любомудр, Перворозум земний і небесний, завжди сучасний і вічний. В особі Григорія Савича українська земля дала світові найвеличнішу філософію серця - філософію любові і людського щастя.
3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку ( Полтавська область) в простій козацькій сім'ї народився великий український філософ, гуманіст, поет Григорій Савич Сковорода. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю.
У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. У 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування в північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.
У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Григорій Савич займається педагогічною діяльністю.
Під кінець 70- х років ХVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме - мандрівку. Ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла повсюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його - речника великої правди.
Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина ІІ, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Григорію Савичу запрошення переселитись із України в Петербург. Посланець цариці застав Григорія Савича на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.
Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив :
" Скажіть цариці, що я не покину України - мені дудка й вівця дорожчі царського вінця"
Григорій Сковорода помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка ( нині Сковородинівка Золочівського району Харківської області).
На прохання філософа, на хресті над його могилою викарбувано: " СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ, ТА НЕ СПІЙМАВ"